Політологія. Регіональні політичні процеси.

Проскуріна О.О.

Інститут журналістики

Київського національного університету,

Політична культура України: проблеми полярності в політичній культурі як прояв регіональної полярності в державі.

Гармонізація міжрегіональних стосунків в сучасній Україні – важлива тема, яка сьогодні потребує дослідження. Стосовно політичної культури – ця проблема має особливі складнощі прояву, та не аби які складнощі в дослідженні. Отже, поштовхом нашого інтересу до проблеми полярності політичної культури стала регіональна полярність в Україні, яка особливо проявляється в складні періоди історії та в політичних кризах. Небезпека внутрішнього розколу стала надзвичайно актуальною під час гострої політичної боротьби на президентських виборах 2004 р. Історик Я.Верменич з тих подій зробив такий висновок: „Події „Помаранчевої революції” уже вкотре підтвердили, що регіональна поляризація в Україні досягла потенційно небезпечного рівня. Регіональні еліти орієнтуються на різні моделі націєбудівництва, мають відмінні зовнішні орієнтації. Регіональна біполярність виявляється і в різних оцінках минулого, ціннісних пріоритетах, у виборі полі- чи моноетнічної моделі національних відносин. Найгірше те, що ця біполярність часто відіграє роль розмінної монети в політичних іграх і від того має тенденцію до посилення” [1, c. 136].

В Україні ця біполярність проявляється переважно в стосунках між Сходом та Заходом, що дозволяє в межах такої широкої теми виділити в окремий предмет аналіз політичної культури різних регіонів України.

Методологічний горизонт нашої розвідки буде задаватися концептом регіональна політична культура, або політична субкультура регіону. Цей концепт міцно увійшов до політологічного дискурсу. На думку відомого культуролога О.Я.Флієра субкультура – це найбільш великі сегменти цілісних локальних культур, які різняться певною місцевою специфікою тих або інших рис чи комплексів рис. Специфіка цих ознак може бути породжена й накопичена з різних причин: відносно ізольоване від основного ядра проживання певної групи, особливе віросповідання, особливі станово-професійні функції, те саме, але ще й в умовах сильного господарсько-культурного впливу сусідів, інше етнічне походження, незавершене злиття племен, що складають етнос, і т. ін. [2, с. 152-154].

У цілому в сучасній Україні регіональні політичні культури, які акумулюють весь історичний досвід територій, стали головними детермінантами їх політичного досвіду. Тому два важливих регіональних центра України: Донбас та Галичина і уособлюють Схід та Захід України. Кожен з цих регіонів характеризується своєрідним геополітичним розташуванням, особливим історико-політичним досвідом і соціокультурною своєрідністю, що становить особливі політичні субкультури нашої країни.

У свідомості народу України Донбас сприймається суперечливо. З одного боку, це робітничий край шахтарської слави, край металургів і хіміків, край із значним науковим і культурним потенціалом. З іншого боку, Донбас розцінюється багатьма (особливо це проявилось на останніх виборах президента України й виборах до парламенту України) як спадкоємець цілком освоєного, але певною мірою дикого й небезпечного простору, що стало однією з причин, які поставили нашу країну перед небезпекою внутрішнього розколу.

Суперечливо сприймається і Захід, в загалі Галичина. Для багатьох – регіон з надзвичайно поширеним простором націоналістичних ідей, взятих на озброєння різними політичними силами з метою завоювання собі прихильників серед української громадськості. Взагалі, Галицький націоналізм – регіональний різновид націоналізму, що базується на певних відмінностях світогляду, спричинених історико-політичними обставинами[3, с.283]. Таким чином, модель побудови модерної української нації на Галичини це – модель етнонації. Проблема поліетнічності вирішується за схемою: домінуючий/титульний етнос – етнічні меншини. Також передбачується жорстка кореляція етнічної та культурної лояльносте з політичною лояльністю. В культурній сфері – дерусифікація країни, не заперечення прав національних меншин на культурний розвиток, але ці права витісняються в приватну сферу. Тому всі політичні події, що відбулись у 2004 – 2005 рр. показало, що в сучасній Україні Донбас відіграє роль одного з ключових плацдармів. Політичні сили найрізноманітнішої орієнтації ведуть за нього боротьбу, яка часто зводиться до прямого протистояння цих сил.

Таким чином, загострення політичної боротьби між різними політичними силами 2004 – 2006 рр. призвело до регіонального розподілу внутрішньо- й зовнішньополітичних переваг жителів України, що останнім часом стало серйозним чинником дестабілізації політичної ситуації в країні.

Політична культура як найважливіший елемент політичної системи будь-якого суспільства пов’язує воєдино політичні інститути й процеси з політичною свідомістю через зразки поведінки, цінності, емоції, установки, стиль життя, сприйняття світу. Регіональна політична культура формується внаслідок складної взаємодії низки системотворчих чинників.

Література

1. Верменич Я.В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 114-145.

2. Флиер А.Я. Культурология для культурологов. – М.: Академ. проект, 2000.

3. Громакова Н.Ю. Галицький націоналізм та міф Львова. // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матер. Всеукр. конф., Луганськ, 25-26 травня 2006 р. – Луганськ: Знання, 2006. С.282-291.