Фещенко Н.М.

ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН

Механізм здешевлення сільськогосподарських кредитів:

недоліки та напрями вдосконалення

Бюджетне регулювання виробництва продукції сільського господарства покликане враховувати регіональні особливості й умови, стимулювати більш пріоритетні напрями розвитку, зосереджуючись на допомозі первинній ланці виробництва – безпосередніх виробниках сільськогосподарської продукції, у яких через велику моральну і фізичну зношеність засобів виробництва та недостатній рівень забезпечення авансовими платежами гостро постає питання потреби у значних довгострокових вкладеннях. А зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію та незацікавленість її переробників у формуванні фінансових ресурсів підприємств аграрного сектору економіки підвищує необхідність фінансової підтримки пільгового характеру.

Механізм часткової компенсації відсоткової ставки за користування кредитами в Україні було запроваджено в 2000 р. [6], коли вперше з державного бюджету було виділено кошти в сумі 175 млн. грн. на компенсацію ставок (до 50% облікової ставки Національного банку України) за кредитами комерційних банків, завдяки чому сільське господарство залучило 984,2 млн. грн.

В 2001 році кредитна ставка зменшилась майже вдвічі [2]. При цьому, для сільськогосподарських товаровиробників і зернозаготівельних підприємств (на здійснення заставних операцій) компенсація визначена в розмірі 70% облікової ставки.

Практика пільгового кредитування 2002 р. передбачила запровадження конкурсного відбору сільськогосподарських товаровиробників для зазначених виплат. Одночасно, з метою обмеження спекулятивних операцій комерційних банків [10], видозмінено механізм здешевлення банківських кредитів, який використовуватиметься за умови, якщо відсоткова ставка комерційних банків не перевищує двох облікових ставок Національного банку.

Задля збереження прозорих, стабільних і відповідальних стосунків між виробниками та банками держава пішла на безпрецедентний крок – пролонгацію кредитів для товаровиробників, які постраждали від стихії та негоди у 2003 році. Так, з державного бюджету 2003 р. через механізм здешевлення кредитів комерційних банків було спрямовано 20 млн. грн. для кредитування власних поточних виробничих витрат, пов’язаних виключно з пересівом озимих зернових культур, закупівлею насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин [9]. Розмір компенсації становив 10% річних за кредитами у національній валюті, та 7% річних – в іноземній валюті [4].

Спрямування додаткових коштів на здешевлення кредитів (30 млн. грн. – на здешевлення кредитів сільськогосподарським товаровиробникам, які постраждали внаслідок несприятливих погодних умов зимівлі озимих зернових у 2003 р [3], та 206 млн. грн – на подолання наслідків стихійного лиха 2003 р. , з яких 112 млн. грн – на здешевлення пролонгованих кредитів, а 94 млн. грн. – на здешевлення кредитів, які були видані для посіву озимих під урожай 2004 р). було вимушеним заходом підтримки позичальників, які постраждали від стихійного лиха у 2003 р.

За умови, що банки не здійснювали заходи щодо банкрутства сільськогосподарських товаровиробників, для кредитів, що надавалися за ставкою не вище, ніж 21% річних за пролонгованими кредитами та 18% - за кредитами для фінансування витрат під урожай 2004 р. розмір компенсації встановлювався в межах 16% річних [5].

Таким чином, взявши на себе сплату відсотків за кредити, уряд підтримав довіру банківської системи до галузі та, по суті, врятував від банкрутства близько 40% товаровиробників. Крім того, він продемонстрував фінансовим структурам, що виробничий процес, навіть за форс-мажорних обставин, надійно захищений державою, яка підтримує виробництво сільськогосподарської продукції.

Проте рівень ефективності застосування механізму здешевлення кредитів переконує у наявності ряду недоліків, основними з яких є: недосконалість об'єкта часткової компенсації та порядку розрахунку її розміру, складність механізму кредитної субсидії і його розпорошеність багатьма позичальниками й напрямами кредитування, нестабільний характер бюджетного фінансування, що свідчить про недостатню обґрунтованість передбачених у Держбюджеті коштів по даній статті, їх нереальність. Оскільки умови конкурсу на здешевлення кредитів не конкретні, більшість оціночних показників не мають прямого відношення до кредитування, що не дозволяє об'єктивно визначити переможців.

Для поліпшення ситуації пропонуємо звузити суб'єктну спрямованість механізму здешевлення кредиту до виключно сільськогосподарських товаровиробників, для яких доцільно розширити цілі використання компенсаційних кредитів на фінансування розвитку галузі рослинництва.

Одночасно, рекомендуємо визначати розмір часткової компенсації вартості кредиту як різницю між основною платою кредитору за користування кредитними коштами, яка включає відсоткову ставку і комісійні платежі, та фіксованим розміром процентної ставки за кредит, яка підлягає сплаті позичальником. Ми вважаємо, що розмір останнього повинен встановлюватися диференційовано, залежно від цілей використання, строків кредитування, фінансового стану позичальника з метою стимулювання кредитування пріоритетних напрямків розвитку галузі, які більшою мірою потребують державної допомоги.

При цьому, з метою підвищення дисципліни виконання зобов'язань позичальником слід передбачити умову повернення компенсованої частини вартості кредиту в Державний бюджет України у разі невиконання позичальником у строк зобов'язань за кредитною угодою.

Щоб забезпечити об'єктивне прогнозування потреби в бюджетних коштах для здешевлення кредитів, необхідно мати відповідні критерії і показники для обґрунтування відповідних кредитних нормативів. Насамперед потрібне обґрунтоване визначення загальної потреби в кредитних ресурсах. Ми вважаємо найпридатнішими показники виробничих витрат, прогнозний рівень яких можна визначити різними способами, в тому числі нормативним.

Макроекономічні розрахунки доцільніше здійснювати на базі фактичних даних за 3-5 минулих років. При цьому, з виробничих витрат необхідно виключати амортизаційні відрахування, оскільки вони за своєю природою не потребують кредитного забезпечення. Частка кредитів до виробничих витрат може встановлюватися розрахунково на підставі фактичних і нормативних показників. В окремих випадках частка кредитів до витрат може коригуватися з урахуванням можливостей задоволення такої потреби. На підставі встановленого нормативу співвідношення кредитів до витрат визначається потенційна потреба у кредитних ресурсах, знаючи яку, а також володіючи інформацією про рівень процентних ставок за кредити й облікової ставки Національного банку України, можна визначити суму необхідних бюджетних коштів для здешевлення кредитів.

Як свідчить проведений аналіз (таблиця 1), динаміка фактичних даних наведених показників збігається, тобто збільшується частка прокредитованих витрат та кількість підприємств, що отримали пільгові кредити. Відхилення існують лише між фактичними кредитними ставками й обліковою ставкою НБУ, яка зменшується, а питома вага пільгових кредитів зростає. Тому це зумовлює необхідність урахування рівня рентабельності. Йдеться про те, щоб саме різниця між рівнем банківських процентних ставок і рентабельністю покривалася за рахунок передбачених у бюджеті коштів для здешевлення кредитів. Інакше, тобто без зовнішніх джерел, такі господарства не зможуть без збитків для себе сплатити повною мірою вартість одержаного кредиту.

Нині значна частина сільськогосподарських підприємств збиткові, що свідчить про низький рівень кредитоспроможності галузі, навіть для безпроцентних кредитів. Водночас, багато сільськогосподарських підприємств прибуткові, але рівень їх рентабельності нижчий за реальні процентні ставки за кредити. Ми вважаємо, що саме ця різниця повинна покриватися за рахунок Державного бюджету по статті здешевлення кредитів. Оскільки ж таких господарств більше, ніж тих, які одержували пільгові кредити, то можливість пільгового кредитування не вичерпано і воно продовжує розширюватися незважаючи на скорочення різниці між реальними кредитними ставками і обліковою ставкою НБУ.

Таблиця 1. Стан кредитування сільськогосподарських підприємств за 2000-2004 рр., млн. грн.

№	Показники	2000	2001	2002	2003	2004	2004 р. до 2000, разів
1	Видано кредитів сільськогосподарським підприємствам	1900	4400	5600	6800	7500	3,9
2	Видано пільгових кредитів	455	1822	1773	2847	3207	7,0
3	Частка пільгових кредитів у загальному обсязі виданих, %	23,9	41,4	31,7	41,9	42,8	1,8
4	Видано кредитів на 1 га с.г. угідь, грн	80	195	262	318	302	3,8
5	У тому числі пільгових, %	19	81	83	134	129	6,8
6	Прокредитовано витрат, %	10,5	22,8	28,4	32,5	36,8	3,5
7	Кількість прокредитованих пільговими кредитами підприємств	3853	11354	7897	14075	7297	1,9
8	Частка господарств, що отримали пільгові кредити, %	6,4	17,7	12,1	21,5	28,4	4,4
9	Перераховано із держбюджету на часткову компенсацію кредитних ставок	50	135	120	327	139	2,8
10	Залучено пільгових кредитів на 100 грн. компенсації кредитних ставок, грн.	910	1350	1478	871	2307	2,5
11	Рівень повернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами, %	92	94	93	92	96	1,0
12	Відсоткові ставки по сільському господарству	54,0	33,0	25,8	20,8	18,0	- 0,3
13	Облікова ставка Національного банку України	30,6	19,7	7,0	7,0	10,0	- 0,3

Джерело: Дані Міністерства аграрної політики України

Звісно, при досягненні ситуації, коли всі сільськогосподарські підприємства стануть прибутковими, а рівень їх рентабельності перевищуватиме рівень реальних кредитних ставок, пільгове кредитування може втратити економічний сенс. Однак навіть в умовах загальної прибутковості галузі завжди буде частина господарств, рівень рентабельності яких буде нижчим за вартість кредитів. Саме для них і доцільно передбачати в Державному бюджеті кошти для здешевлення кредитів [1]. Оскільки кількість збиткових господарств щороку зменшуватиметься, то, відповідно, скорочуватимуться і обсяги такої бюджетної підтримки, яка, до речі, згідно вимог СОТ, віднесена до заходів “жовтої скриньки”.

Для збільшення можливостей сільськогосподарських товаровиробників брати позички можна штучно знизити (або субсидувати) процентні ставки. Для цього, на наш погляд, необхідно: 1) переглянути рівень основної процентної ставки, прийнявши за нижню межу в умовах ринку відношення витрат і прибутку банку до розміру кредитних вкладень, за верхню межу – рентабельність галузі рослинництва, до якої належить позичальник; 2) визначити загальні та індивідуальні критерії диференціації процентних ставок, при цьому пов’язуючи загальні критерії з кредитоспроможністю позичальника, індивідуальні – з окремими показниками ліквідності балансу позичальника – сільськогосподарського товаровиробника і забезпеченість його власними ресурсами; 3) пов’язати розмір процентних ставок з технологічною особливістю ведення сільськогосподарського виробництва і періодом надходження виручки за реалізовану продукцію; 4) визначити джерела сплати штрафних відсотків і цільове направлення повернених позичальнику коштів при зниженні відсоткових ставок.

Застосування перерахованих вище заходів дозволить оптимізувати відносини ланки “бюджет - банк - товаровиробник” сприяючи зниженню вартості залучених ресурсів для сільгоспвиробників та збільшуючи обсяги державної допомоги селу у межах виділених бюджетних коштів.

Література:

1. Аграрна реформа в Україні / П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Лупенко та ін. За ред. П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005.

2. Бюлетень Національного банку України, 2003 №1. ст. 23.

3. Наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України “Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на подолання допомоги сільськогосподарських товаровиробникам, які постраждали внаслідок несприятливих погодних умов зимівлі озимих зернових культур у 2003 році” від 29 квітня 2003 року № 123/341

4. Наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України ”Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів відповідно до законодавства” від 2 липня 2003 року № 212/427

5. Наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України ”Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на здійснення фінансової підтримки суб’єктів агропромислового комплексу всіх форм власності та господарювання через механізм здешевлення кредитів” від 10 липня 2003 року № 227

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про нові підходи до забезпечення сільських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами” від 17 січня 2000 р.

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи по кредитуванню комплексу сільськогосподарських робіт” від 25 лютого 2000 р.

8. Постанова Кабінету Міністрів України „Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу” від 27 січня 2001 р. №59

9. Постанова Кабінету Міністрів України прийнята “Про надання допомоги сільськогосподарським товаровиробникам, які постраждали внаслідок несприятливих погодних умов зимівлі озимих зернових культур у 2003 році” від 31 березня 2003 р. № 410

10. Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку аграрного сектора економіки” від 21 лютого 2002 р. №170