Данилюк О.І.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка

Кальки у контексті культуромовних проблем

Мова людська – невичерпна скарбниця, що володіє величезним запасом різноманітних засобів для формування думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб та естетичних норм. Сучасна українська мова – це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення [2, 5]. Функціонування у цих сферах і забезпечує соціальний престиж мови. Як суспільне явище вона уособлює цілісність нації, виконує роль ланки, що з’єднує покоління між собою, збирає і зберігає інтелектуальні надбання.

Потреба розширення суспільних функцій української мови в її державному статусі вимагає зростання уваги до культури української мови. Низька мовна свідомість більшості громадян держави, нерозвинена індивідуальна мовна практика свідчать про те, що на сьогодні надзвичайно актуальною є проблема культури мови в її широкому аспекті.

Ця тема тісно пов’язана з національним і соціокультурним феноменом мовної особистості взагалі і мовною особистістю вчителя зокрема, бо на шляху до високої духовності незмірно зростає роль педагога у мовному вихованні та освіті [3, 15].

Досліджуючи мовну практику вихованців педагогічного навчального закладу, зокрема факультету підготовки вчителів початкових класів та філологічного факультету, ми виявили, що російська мова є одним із джерел впливу на українську мову. Безперечно, є свої закони розвитку мов, які контактують, у тому числі української та російської. І коли людина вводить у свою мову слова і словосполуки іншої мови, не руйнуючи граматичної основи, фонетичних особливостей української, оберігає її красу, користується її невичерпним лексичним і фразеологічним багатством, то такий процес природний і не викликає заперечень. Однак довільно змішуючи слова української та російської мов, відмінюючи слова та сполучаючи їх за зразком російської, творячи фрази всупереч моделям рідної мови, її носій мимоволі стає «напівмовним», приймає мовний покруч [1, 5 – 6.].

Мішаниною двох мов – української та російської – говорить частина людності України, хоч загальновизнано, що користуватися сумішшю з двох мов – це одне з найтривожніших явищ загальнопедагогічного характеру. Скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітива.

Знижує рівень мовної культури калька – слово чи словосполучення, складене з українських мовних елементів (морфем, слів) шляхом перекладу структури іншомовного зразка.

Частотним огріхом у мові опитаних нами майбутніх учителів (анкетуванням було охоплено 100 осіб) є ненормативні кальки з російської мови. До найбільш уживаних помилок належать такі вирази: на протязі року (протягом року) - 81 % правильних відповідей студентів філологічного факультету і 67% факультету підготовки вчителів початкових класів; приймати участь (брати участь) - 96% і 47% студентів відповідних факультетів; здати іспит (скласти іспит) - 96% і 64%; закрити двері (зачинити двері) – 96% і 61%.

Отже, результати анкетного опитування свідчать, що не всі студенти, особливо з факультету підготовки вчителів початкових класів, оволоділи літературними нормами.

Мовні вміння диференціювати українські та російські словоформи також перевіряли на основі завдання здійснити переклад з російської українською. Так вираз принимать к сведению (брати до відома) правильно переклало 82% опитаних студентів, по подозрению (за підозрою) – 69% студентів, по обычаю (за звичаєм) – 63% -, поступать в институт (вступати до інституту) – 71%.

Кальки – це огріхи, що трапляються у мові на всіх рівнях (лексичному, граматичному), тому їх виявлення і боротьба з ними – актуальний напрям культуромовної діяльності.

Щоб підвищити рівень лінгвістичної компетенції студентів, на нашу думку, необхідно майбутнім учителям якомога частіше звертатися до посібників, довідників, словників, а також намагатися об’єктивно оцінювати свою мовну діяльність.

Культура мови у суспільстві залежить від дотримання літературних стандартів кожною мовною особистістю. Тому формування загальнонаціонального мовного еталону є спільною справою різних інституцій. Вирішення культуромовних проблем повинно стати пріоритетним напрямом державної мовної політики.

Список використаних джерел

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О. Сербенської: Посібник. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1991.- 296 с.

3. Струганець Л. Культуромовна діяльність учителя: соціолінгвістичний

аспект // Дивослово. – 1997. - №11. – С. 15-17.