«Педагогічні науки»

(Стратегічні напрямки

 реформування системи освіти)

Павлюк О.М

аспірантка Луганського національного

педагогічного університету імені Тараса Шевченка

 

Шкільна математична освіта в Україні в контексті освітніх реформ другої половини XX століття

Перетворення  всіх сфер діяльності в умовах динамічного розвитку України потребує переорієнтації, підвищення якості та постійних кардинальних перебудов у галузі освіти. Зміна освітньої парадигми обумовлена зміною поглядів суспільства не тільки на навчання у вищому навчальному закладі, а й у школі. Чільне місце в процесі реформування загальноосвітньої школи займає цикл природничо-математичних дисциплін, й особливо математика, яка є знаряддям дослідження багатьох сфер теоретичної та практичної діяльності.

Останніми роками в шкільній математичній освіті відбулися певні позитивні зміни, які можна вважати початком її реформування, але, поряд з тим, залишається низка невирішених та актуальних для дослідження проблем. Зважаючи на те, що аналіз сучасної системи освіти свідчить про необхідність пошуку нових підходів та відповідних шляхів розвитку змісту, форми й методів викладання математики, процес теоретичного аналізу й узагальнення протиріч, досягнень і помилок у реформах другої половини XX століття, по-перше, не може вважатися завершеним, по-друге, накопичений досвід стане дуже корисним у подальшій розробці шляхів розвитку шкільної математичної освіти вже в контексті державних і суспільних перетворень у незалежній Україні.

Проблему розвитку шкільної математичної освіти вивчало чимало відомих учених. Ці питання знайшли відображення в історико-педагогічних дослідженнях Г.В.Дорофеєва, О.С. Мельничук, К.А. Рибнікова, А.А. Столяра, Л.М. Фрідмана, М.Ф. Шабаєвої, частково в дисертаційних роботах Н.І. Баглаєвої, О.Г. Брежнєвої, Л.П. Гайдаржийської та ін. Так, діяльність автора підручника з наочної геометрії, математичного задачника, програм з математики О.М. Астряба розглядається в дисертаційному дослідженні Н.П. Дичек. Зокрема, проблему становлення змісту шкільної початкової математичної освіти в Україні в 60-і роки  ХІХ – 30-і роки ХХ століття вивчала  Н.М. Міськова.

Незважаючи на те, що тематика нашого наукового дослідження порушена вищезазначеними авторами, проте висвітлена вона недостатньо. Як бачимо, проблема розвитку шкільної математичної освіти  в Україні в другій половині XX століття залишається маловивченою, і тому існує нагальна потреба в опрацьовуванні історико-педагогічних аспектів розвитку шкільної математичної освіти, результати якого могли б бути  використані в сучасних умовах.

Мета статті – виявити тенденції розвитку шкільної математичної освіти в Україні в  контексті освітніх реформ другої  половини XX століття.

Протягом багатьох століть математика виступає невід’ємним елементом системи освіти. Пояснюється це унікальністю ролі навчального предмета математика у формуванні в особистості наполегливості, раціонального мислення, способів висловлювання думок, естетичного сприйняття світу.

«Математика розум до ладу приводить » - ці слова належать великому М.В. Ломоносову. Л.М. Фрідман, намагаючись з’ясувати, що мав на увазі автор тих слів, приходить до такого: «…процес вивчення математики сприяє розвитку в людини важливих якостей, а сама математика виступає основою наукового пізнання» [10,16]. На жаль, рівень математичної підготовки теперішніх випускників занадто низький для продовження навчання  у ВНЗ. Аргументом старшокласників виступає те, що вони не збираються ставати математиками. Цим самим деякі випускники шкіл ставлять під сумнів необхідність вивчення цього предмета, але при цьому йдуть навчатися у ВНЗ на економічні спеціальності, де програмами передбачено вступні іспити з математики та  вивчення низки математичних дисциплін. У зв’язку з цим сьогодні гостро стоїть питання профільного навчання, що дасть змогу зробити старшу школу повністю профільною, а всю систему навчання математики привабливою.

Шкільна математична освіта нашої країни пройшла складний шлях становлення та розвитку. Ця проблема має глибокі історичні корені, пізнання

яких могли б бути корисні на сучасному етапі реформування шкільної математичної освіти.

       Важливим фундаментом у розвитку шкільної математичної освіти є створення в 1701 році в Москві Петром І Школи математичних і навігацьких наук. Таким чином, математичній освіті більше 300 років, найвищий рівень розвитку якої припадає на 50 – 60 рр. ХХ ст. Сформовані вітчизняні традиції й накопичена роками база знаходяться на багато сходинок вище від існуючої в США системи тестів, які призводять  навчання в школі до гри в лотерею.

       Особливу увагу привертає плідна наукова й педагогічна  робота М.В. Остроградського та В.Я. Буняковського. Діяльність саме цих уродженців  України  в Петербурзі мала велике значення в розвитку математичних наукових центрів (математичних шкіл) у 20-і роки ХІХ століття. Подальше створення математичних шкіл відбувалося в Казані, Москві, Києві, Харкові.

       З огляду на ці факти  сьогодні виникла необхідність знову звернутись до історико-педагогічного аналізу галузі шкільної математичної освіти другої половини ХХ століття. Указаний період дуже цікавий і складний, оскільки стосується переломної епохи, у яку відбувалися масштабні економічні, соціально-політичні зміни в житті українського суспільства. Для кращого розуміння історії розвитку шкільної математичної освіти в Україні слід повернутися до подій попередніх років. Так, особливого значення для суспільства набуває постанова про поновлення в 1943 році роботи шкіл у районах Української РСР, звільнених від фашистських окупантів, введення в 1949 році обов’язкової семирічної освіти, а згодом переходу до восьмирічного загального навчання.

Зазнає змін зміст шкільної математичної освіти. Математику почали викладати на політехнічній основі, пов’язувати з виробництвом. Як не погодитися з Г.В.Дорофеєвим, М.К.Потаповим, Н.Х.Розовим, які писали:  «Математика уже давно стала основним апаратом фізики і техніки» [4, 5]. У рішеннях ХХ з’їзду КПСС підкреслювалось «Треба перебудувати  навчальну програму середньої школи в бік більшої виробничої спеціалізації з тим, щоб юнаки та дівчата, які закінчують десятирічку, мали добру загальну освіту, яка б відкривала шлях до високого, і разом з тим були підготовлені до практичної діяльності, оскільки частина випускників буде відразу залучатися  до праці в різних галузях народного господарства » [6, 330]. Згідно з рішенням уже ХХІ з’їзду КПРС Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон «Про зміцнення зв’язку  школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СССР », а потім , 17 квітня 1959 року,  Верховна Рада УРСР у повній відповідності  прийняла закон «Про зміцнення зв’язку  школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР».

       Усі ці факти свідчать про те, що особливого розвитку набула шкільна математична освіта в 50 – 60 рр.  Створити уявлення про рух реформи того часу допомагають матеріали доповідей Міжнародної комісії з математичної освіти, наданих Московським (1966 р.) міжнародним конгресом математиків [9, 29].

У другій половині 60-х років великого значення для розвитку шкільної математичної освіти мала постанова 1966 року «Про заходи подальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи УРСР». В одному з пунктів постанови зазначається: «На основі наявного досвіду організувати школи з поглибленим вивченням в старших класах окремих дисциплін» [6, 339]. Інтенсивний розвиток науки і техніки, виробництва та культури вимагав від суспільства випускників шкіл уже з поглибленими знаннями окремих дисциплін. Реакцією на постанову 1966 року було створення перших шкіл з математичною спеціалізацією при відомих наукових центрах: Сибірському відділенні АН СССР, Московському, Ленінградському, Київському університетах [9, 39]. За даними Міністерства освіти УРСР з початку 1967/68 навчального року лише в Луганській області організовано три школи з поглибленим вивченням окремих дисциплін, у тому числі одна школа зі спеціалізацією математики та обчислювальної техніки [5, 19]. З метою подальшого стрімкого розвитку шкільної математичної освіти  в 1967 році було прийнято Положення Міністерства освіти «Про  школу юних математиків» та Положення «Про організацію факультативних занять учнів VІІ–Х класів».

       Значну роботу проведено в цей період щодо модернізації шкільної математичної освіти. Важливим чинником діяльності було створення в 1964 році комісії  АН СССР і АПН СССР з визначення змісту математичної освіти на чолі з Андрієм Миколайовичем Колмогоровим.  Особливу увагу комісією було приділено переходу школи на нові програми. Відзначимо найважливіші сторони складеної програми з математики для І–ІІІ класів:

1)        навчальний предмет арифметика перейменувати на математика;

2)        початковій школі повернути чотирирічний термін навчання;

3)        у нову програму 1969 року включити набагато більше геометричного матеріалу.

Вилучення з нової програми для ІV–Х класів низки тем можливо розглядати як розвантаження її, але зникають ті питання, які стають провідними в розвитку шкільної математичної освіти.

       Реформу 60–70-х років у СССР називали «колмогоровською». У цей період діяльність А.М. Колмогорова була занадто інтенсивною.

       5 грудня 1978 року розвиток усіх кращих традицій вітчизняної математичної освіти , закладених А.М. Колмогоровим, був перерваний під час обговорення на Відділенні математики АН СССР, проте основні контури, які накреслив академік, збереглися й набувають особливої актуальності в наш час. Аналізуючи діяльність свого вчителя, академік Володимир Арнольд стверджував: «Пушкін сказав якось, що він зробив на юнацтво й російську словесність більший вплив, ніж усе Міністерство народної освіти, не дивлячись на повну  нерівність засобів. Таким був вплив Колмогорова на  математику» [1].

У середині 80-х років стан  загальної середньої освіти вважався кризовим. Про складну ситуацію та масові  недоліки свідчать матеріали колегії Міністерства освіти. Проте реформа 1984 року, розрахована на тривалий термін, певних змін у шкільну математичну освіту  не внесла.  Успішним стає лише диференціація навчання.

       Розвиток шкільної математичної освіти за часи незалежності залишається складним і суперечливим. Посилення гуманістичного спрямування змісту природничо-математичної підготовки, про яке йдеться мова в Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), у Законі України «Про освіту», у Концепції національної системи освіти ще не через один рік досягне своєї вершини. Система освіти, що існує в Україні, і суспільство в цілому не готові до сприйняття відповідної точки зору на місце математики в навчанні кожного окремого учня. Якою б не була стратегія нової реформи шкільної математичної освіти, вона не може бути успішною без урахування історико-педагогічного досвіду. Можна погодитися з Г.В. Дорофеєвим, який писав: «Ставлячи питання поновлення системи шкільної математичної освіти в країні з позиції тих перспектив, які відкриваються зараз перед школою як соціальним інститутом, необхідно бережно поставитися до історичних  і культурних традицій, глибоко осмислити вітчизняний і світовий педагогічний досвід » [3, 1].

Таким чином, розглянуті історико-педагогічні аспекти розвитку шкільної математичної освіти в Україні в другій половині ХХ століття, а до того й вітчизняні здобутки повинні бути використані в розробці й удосконаленні навчальних планів і програм, підручників, посібників, методичних рекомендацій, у процесі вивчення математичних курсів у загальноосвітній школі.

       Крім розглянутих аспектів розвитку шкільної математичної освіти в Україні в контексті освітніх реформ другої половини ХХ століття, існують й інші питання, які потребують вивчення: систематизування поглядів математиків, педагогів, психологів, провідних політичних, культурних діячів щодо реформи шкільної математичної освіти; здійснення історико-педагогічного аналізу навчальних планів і програм з математичних дисциплін.


 

ЛІТЕРАТУРА

           1. Абрамов А. Учитель математики // http://www.inauka.ru/math/artikle 31419/print.html. 2.Бычков С.Н . Математика в историческом измерении //http://vivovoco/rsl.ru/VV/JOURNAI/VIET/BEECHCOW.HTM 3. Дорофеев Г.В., Кузнєцова Л.В., Седова Е.А. Центр математического образования ИОСО РАО // http://www.eidos.ru/journal/2003/0415-02.htm. 4. Дорофеев Г.В., Потапов М.К., Розов Н.Х. Пособие по математике для поступающих в вузы. – М.: Наука,       1972. – С.5. 5. Збірники наказів та інструкцій Міністерства освіти України за 1966–1968рр. 6. История педагогики: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов по спец. №2110 «Педагогика и психология (дошкольная)»/ Под ред. М.Ф. Шабаевой . – М.: Просвещение, 1981.–С.329–339. 7.Мельничук О.С. Історія педагогіки України: Нав. посібник. – Кіровоград: КДПУ ім. В.К. Винниченка, 1998. – С.46–59. 8. Рыбников К.А.  История математики. – М., 1974. – С.410–417. 9. Столяр А.А. Педагогика математики. – Мн.: Выш.  шк., 1986. – 414с.   10. Фридман Л.М. Учитесь учиться математике: Книга для учащихся. – М.: Просвещение, 1985. – С.7–16.