Лысенко Александр, Георгізова І.Л.
Жіночий рух на зламі століть: гендерний вимір
Жінки України власними діями
продемонстрували нагальне прагнення не тільки брати активну участь у
державотворенні, а й чітке розуміння того, який саме шлях державотворення
повинна обрати Україна на сучасному етапі. Перехідний етап розвитку незалежної
України закінчується і наводить на деякі висновки, серед яких можна зазначити,
що в Україні повинні бути впроваджені нові форми відносин між державою і
сім’єю, основою якої є жінка, а також між жінкою і державними структурами, які
покликані надавати їй соціальний захист.
Стратегія України кінця 90-х
років на відміну від попередніх десятиліть характеризувалася подоланням традиційного
ставлення до жінок, яке розглядало їх як об’єкт патерналістського впливу та
захисту з боку держави. Україна, яка обрала позатоталітарний демократичний шлях
розвитку, тепер спрямовує правотворчу і державну діяльність на творення
гендерних паритетних відносин між жінкою та чоловіком у всіх сферах суспільного
життя, адже забезпечення рівності є необхідною умовою прогресу будь-якого
суспільства.
У 1999 році розпочала свою
діяльність Школа Рівних Можливостей (Гендерна школа) як неформальне об’єднання
і громадсько-комплексна програма. Основою для створення стала розробка методик
з гендерної освіти, що вперше були випробувані на Житомирщині. Влітку 2000 року
розпочалася розбудова Школи у Міжнародну організацію, яку 19 грудня
2000 року було зареєстровано у Міністерстві юстиції України.
Метою школи є участь у формуванні
і реалізації гендерної політики в Україні, основне її завдання – підготовка
кваліфікованих активістів, тренерів, волонтерів, лекторів, які працюватимуть у
різних сферах суспільного життя в усіх регіонах країни. Школа співпрацює з
Проектом Програми Розвитку ООН „Сприяння гендерній рівності”. Силами Школи
проводяться наукові дослідження, здійснюється моніторинг законодавства,
розробляються методики просвітницької роботи, навчальні програми. Значна увага
приділяється роботі з молоддю, формуванню лідерських якостей і виробленню
активної соціальної позиції у кожної особистості. Тренінгова програма Школи
включає такі блоки, як „Ефективне лідерство”, „Гендерна рівність”, „Запобігання
торгівлі людьми”, „Наші людські права” тощо.
Навчальну програму Школи для
молоді було розроблено спільно з Академією Сприяння Освіті на основі
тренерських методик Міжнародного жіночого правозахисного центру „Ла Страда –
Україна”, Всеукраїнської асоціації планування сім’ї та інших. Школа Рівних
Можливостей співпрацює з жіночими організаціями, серед яких Союз Українок,
Жіноча громада, всеукраїнські громадські структури: політичне об’єднання „Жінки
за майбутнє”, Український інформаційний форум, Український центр економічних і
політичних досліджень ім. О. Разумкова.
Так як гендерна політика України
перебуває на початковому етапі становлення, її орієнтації та механізми мають
розкрити нові аспекти у формуванні всієї системи державних і громадських
структур, а також у їх взаємодії та взаємозв'язку. Важливу роль у цьому
відіграла Програма ПРООН „Гендер у розвитку" (1997-1999), яка цілеспрямовано
проводила діяльність з формування гендерної концепції розвитку та культури
населення, гендерного виховання та освіти, сприяє спрямуванню роботи державних
і різних громадських структур на гендерний аналіз сучасного права.
Закономірним продовженням даного
проекту є „Сприяння гендерного розвитку” – проект розпочав роботу з 2000 року,
який сприяє досягненню реальної рівності між жінками і чоловіками через
реформування діючого законодавства, інтеграції гендерних підходів в державні
програми та створення відповідних механізмів для їхнього втілення. Значним
кроком у реалізації гендерної політики є впровадження проекту програми
партнерства жінок і чоловіків в політиці „Ольга”, програма приватного жіночого
підприємництва „Софія”; на підвищення статусу та ролі сільської жінки
скерований проект „Підтримка жінок-фермерів України” тощо.
На початку 2001 року в Херсоні
відбувся науково-практичний семінар „Розвиток гендерної політики в Україні:
реалії та перспективи”, на якому розглядалися тенденції розвитку гендерної політики
в Україні. Позитивним моментом семінару була участь в ньому представників
Української академії державного управління, регіональних органів виконавчої
влади, місцевого самоврядування та громадських організацій. На семінарі було
відзначено підвищення статусу жінки, консолідація жіночих сил у суспільстві, їх
включення до громадської і політичної діяльності.
Але, незважаючи на досить вагомі
результати, відсутність раціональних державно-правових механізмів, що сприяли б
утвердженню гендерної рівності в Україні, призводить до гальмування і
спотворення цього процесу, адже ініціаторами впровадження гендерних вимірів у
відносини жінка-держава знову виступили власне жінки, а не профільні державні
структури.
Отже, забезпечення в суспільстві
гендерного паритету – не абстрактна мета, а важливе політичне завдання. Його
розв’язання – довгостроковий процес, у межах якого всі культурні, соціальні,
політичні й економічні норми зазнають принципових змін, але прийняття принципу
врахування гендерного фактора у формуванні політики є важливим досягненням
держави і свідченням рівня розвитку суспільства.