Психология и социология/Психолого-воспитательные проблемы развития

личности в современных условиях.

Кочкурова О.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького (м. Мелітополь, Україна

ЕСТЕТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ОСВІТНЬОМУ ЗАКЛАДІ

Розвиток освіти в Україні в XXI столітті відбувається в умовах її трансформації в напряму гуманізації, впровадження особистісно орієнтованого навчання та виховання підростаючих поколінь із метою набуття ними базових компетентностей для майбутньої успішної життєдіяльності. Сучасна людина має бути естетично вихованою, мати достатньо розвинутий естетичний сам, естетичні цінності які допоможуть критично ставитися до різнобічних естетичних і анти-естетичних впливів культурного простору сучасності. З огляду на це не втрачає гостроти проблема оптимізації впливу навчання і виховання учнів засобами мистецтва у системі закладів освіти. У науковій літературі “естетизація” розуміється як надання естетичної форми предметам і явищам (образу життя, середовищу, побуту, людським стосункам тощо). Естетизація включає процеси ідеалізації, гармонізації, візуалізації, вона передбачає інтенсивне використання мистецтва, актуалізацію завдяки його засобам емоційно-енергетичних ресурсів людини. Естетизація навчального процесу є предметом дослідження багатьох вчених: С. Вдович, В. Жданова, Л. Масол, Н. Осипової, Л. Печко, Я. Сопина, Т. Суслова, О. Фурси, Л. Хомич, Г. Шевченко, Т. Щербакова та ін. Сучасні педагоги застосовують термін “естетизація”, характеризуючи принципи навчання і виховання, виховну систему школи (Т. Бєлєнький, В. Кукушкін, Б. Лихачьов, Т. Писарєва та ін.), маючи на увазі насамперед його значення для формування естетичного ставлення особистості до навколишнього світу. Так, Л. Масол “естетизацію освітнього середовища” інтерпретує як принцип загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання [1, с. 265-267]. Середовищний зріз естетизації трактується у таких ракурсах: у просторі конкретного освітнього закладу (зокрема через взаємозв’язок навчальної та позаурочної художньо-естетичної діяльності); у площині узгодженості шкільних мистецьких заходів і дозвіллєвих форм художньої діяльності учнів; у вимірі гармонізації різних соціальних естетико-виховних впливів – професійно-педагогічних, сімейно-родинних, соціокультурних. Освітнє середовище дослідниками [1], [2], [3] розглядається як система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціально-педагогічному та просторово-семантичному оточенні. Естетизація освітнього середовища, таким чином, передбачає гармонізацію цих впливів і наповнення ціннісним змістом: соціального оточення, яке складається з контингенту учнів і контингенту вчителів, форм їх спілкування і взаємодії, видів діяльності та вчинків; просторово-предметного оточення, що включає дизайн шкільних приміщень, предметів, символів тощо. Тобто естетичне середовище, в якому провідна роль належить мистецтву [1], [2], має бути естетичним і за змістом, і за формою, адже процес естетичної ідентифікації і самоідентифікації учнів здійснюється не лише у процесі безпосереднього спілкування з мистецтвом на уроках художньо-естетичного циклу, а й із конкретними людьми із соціального оточення – батьками, вчителями, друзями. Середовище загальної мистецької освіти – це естетичне оточення учня в шкільному житті, сукупність об’єктивних зовнішніх умов і факторів, соціальних об’єктів і мистецьких предметів, необхідних для її успішного функціонування. Отже, це система цілеспрямованих естетико-педагогічних впливів на художній розвиток школяра на уроках мистецтва, а також інтенсифікація додаткових естетичних чинників, які містяться у соціальному та просторово-предметному оточенні. Естетизацію загальноосвітньої сфери загалом і освітнього середовища науковці [2], [3] трактують як комплекс організованих і спрямованих певним чином художньо-педагогічних заходів (створення шкільних картинних галерей і музеїв, мистецьких світлиць, організація художніх студій, гуртків тощо), які змінюють якісні параметри навчально-виховного процесу, всього освітянського простору закладу і ширше – життєдіяльності учнів у навчальному закладі й поза його межами. Разом із сукупністю сучасних засобів навчання вони сприяють входженню учнів в енергетичне поле мистецьких цінностей, посилюючи їх ціннісно-емоційний резонанс і поліхудожній вплив. Ці заходи (мистецькі акції, дії), підвищують статус мистецтва в освітньому закладі, перетворюючи його на провідного репрезентанта універсального естетичного маркера буття, який позитивно впливає на все навколишнє життя учнів; він пронизує всі інші дотичні до мистецької освіти сфери культури та активно взаємодіє з навколишнім соціокультурнім середовищем, насамперед, закладами культури (музеями, театрами, клубами). Таким чином, естетизація освіти передбачає цілеспрямоване створення умов для розвитку особистості у процесі набуття знань і досвіду, що є наслідком впливу не лише навчання, педагогічної взаємодії, але і соціокультурного середовища. Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми естетизації освітнього простору. Подальшого вивчення потребують питання конкретизації педагогічних умов естетизації освітнього середовища стосовно навчання та виховання учнів різних вікових груп.

Література

1. Масол Л. Загальна мистецька освіта: теорія і практика \ Л. Масол. – К.: Промінь, 2006. – 432 с.

2. Масол Л. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі \ Л. Масол \\ Інформаційний збірник МОН України. – 2004. - № 10. – С. 4-9. 3. Тюрікова О. Шляхи вдосконалення культуротворчого середовища сучасної школи \ О. Тюрікова \\ Наука і освіта. – 2007. - № 1-2. - С. 190-194.