К.філол.н. Полякова А.А.

Чернігівський державний інститут економіки і управління, Україна

АНТИЦИПАЦІЯ ЯК МЕТОДИЧНИЙ ПРИЙОМ

НА ЗАНЯТТІ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Антиципація (від лат. Anticipatio – передбачаю) – поняття, що означає уявлення про предмет, явище, наслідки дії ще до того, як вони будуть реально сприйняті або здійснені. У буденному житті вона виражає у здатності людини передбачати майбутні події. Анатомо-фізіологічної основою антиципації є механізм акцептора дії, описаний відомим російським фізіологом П. Анохіним. Електрофізіологічним проявом антиципації служить хвиля очікування Уолтера (так звана Е-хвиля) – повільне електромагнітне коливання у лобно-центральних відділах кори головного мозку. У психології людського мислення антиципація означає свідоме уявлення відповіді на будь-яку проблему ще до того, як вона буде реально вирішена. Різні сторони життєдіяльності людини реалізують регулятивну, когнітивну та комунікативну функції антиципації. Які прояви цього феномену з'являються на занятті з іноземної мови?

Наше знайомство зі студентами, які починають вчити другу іноземну, починається бесідою стосовно їхнього загального мовного досвіду. Окрім деяких даних про розповсюдження та історію мови, ми вводимо опитування стосовно того, чого очікують студенти від вивчення другої мови. Цей перший крок до побудови наших стосунків з новою мовою має всі ознаки антиципації результатів правильної роботи з мовою. Викладач узагальнює ці висловлювання поясненням щодо видів запланованої мовленнєвої діяльності. Після цього кожне наше заняття вступного курсу супроводжується магічною фразою про те, що виконання всіх методичних вказівок викладача і автора посібника дає стовідсотково позитивний результат. При цьому підкреслюється багаторічний досвід спостереження за результатами діяльності студентів. Таким чином, цього разу антиципація базується на багаторічному досвіді викладача і передбачає результат методично правильної організації навчальної діяльності студентського контингенту. Наприкінці кожного етапу, що підлягає модульному контролю, доцільно робити висновки про досягнуті результати і порівнювати їх з очікуваними.

На початковому етапі практичного навчання мов, коли не йдеться про будову довгих висловлювань чи роботу над смислом тексту, можна говорити про антиципацію за методом Пола Пімслера. Його система заснована на чотирьох основних ідеях: антиципації, ступеневому нагадуванні, формуванні основного словникового запасу і природному засвоєнні на кшталт того, як вчаться мові діти. Метод Пімслера побудований на самостійному сприйнятті записаного на магнітофон матеріалу, і слухач примушений самостійно будувати фрази або пригадувати раніше введене. Контрольний варіант дається як наступний за часом крок. У першому з чотирьох пунктів стоїть саме антиципація, яка виступає тут як самостійна спроба побудувати задане висловлювання чи фразу. В спеціальній літературі нема аналізу того, яким чином спрацьовує тут ментальний апарат. Спробуємо позначити основні етапи цього процесу.

Перед пред'явленням правильного варіанту іншомовної фрази учню пропонується самостійно перекласти приклад. Цим переслідується мета інтенсифікувати ментальні дії щодо перекладу. Ці дії можна описати як такі, що узагальнюють попередній досвід в галузі лінгвістичного аналізу та синтезу. Спочатку людина пригадує схожий власний досвід та його варіації, поєднуючи його в деякий «фонд». Потім добирається підходящий варіант і, якщо готового не знаходиться, починаються творчі дії з побудови нового варіанту на основі вже знайомого. В готові схеми-формули вкладається новий зміст, а іноді, якщо досвід дозволяє, сама схема будується за аналогом вже відомої. Наприклад, якщо вже вивчена перфектна часова форма дієслова, то людина може самостійно спробувати поставити дієслово у плюсквамперфектну форму. Якщо існує досвід постановки деяких неправильних французьких дієслів у майбутній простий час, то може пропонуватися побудова такої форми нового дієслова. Тобто, використовуючи наявний мовний досвід, в даному випадку моделі словотворення, людина може рухатися у правильному напряму у побудові нових варіантів. Ми поширюємо цю, фактично, евристичну методику і на роботу з алгоритмізації граматичного матеріалу, коли пропонується спрогнозувати, як виглядатиме та чи інша опорна схема, що відображає граматичну структуру, звичайно, якщо вона схожа на ті, що ми вже використовуємо. Згодом, користуючись придбаним початковим мовним досвідом, студенти здатні перейти на більш високий рівень ментальної іншомовної активності, а саме роботу з інформативним матеріалом. Читаючи текст, зрілий читач намагається передбачити розгортання подій. У випадку з іншомовним текстом можна прогнозувати лексику та її граматичне оформлення. Привчаючи студентів до самоконтролю, ми починаємо роботу з розвитку заданої ситуації чи діалогу рідною мовою. На практиці ми стикаємось з двома варіантами: або студенти вельми активно фантазують, або зовсім не в змозі уявити себе в даній ролі. У першому випадку ми надаємо пораду орієнтуватися на свій іншомовний досвід і спростити висловлювання до стереотипних або спрощених. В другому необхідно стимулювати особистісну позитивну самооцінку и запросити студента уявити себе актором, що виконує чужу роль. Ігрову складову навчання іноземних мов не можна перебільшити. Але про це – іншим разом.

Антиципація – вельми вигідний прийом для розвитку творчих здібностей контингенту, що навчається. Завдання на продовження наративної лінії запропонованого уривку тексту, передбачення змісту тексту за поданим вокабуляром, складання плану можливих подій, а потім і повного сценарію за текстом, розширення опису окремих сцен з матеріалу, що читається як домашнє читання, уявлення себе режисером-постановником за опанованим матеріалом і його дії з творчою групою, роздача ролей і опис мізансцен, нарешті, порівняння власних результатів з тими, що існують офіційно, або з результатами товаришів – все це є доступними для викладача діями в організації роботи з антиципацією.