Формування людини
як особистості – цілеспрямований процес виховання, процес соціалізації
індивіда, в якому відбувається вироблення у дитини людських морально-етичних
якостей, суспільної свідомості. Структура особистості складна і багатогранна.
Найхарактернішими компонентами є її спрямованість – світогляд, ідеали і
переконання, духовні потреби та інтереси. Ці складові перебувають у єдності,
зв'язку і взаємодії. Вони складають ту сутність особистості, яка є керівною,
спрямовуючого силою в діяльності і поведінці.
У педагогічній
літературі моральні якості визначають як моральні норми і принципи, що стали
внутрішніми мотивами поведінки і визначають її звичні форми. Мова йде не про
стандартний набір необхідних властивостей і характеристик, а про так звані
домінанти буття, які утворюються в людині через педагогічний вплив та виховну
роботу. Суть і зміст якої полягає у забезпеченні вибору в ключових життєвих
позиціях. Ланцюжок цих виборів і визначає динаміку актуалізації людської
якості.
Проблема
формування моральних якостей
особистості досліджується у працях багатьох науковців. Зокрема, О.В. Сухомлинської, О.С. Березок,
О.Вишневського, О. Матвієнко. Моральні якості визначають громадську
спрямованість особистості. Щоб цим якостям придати дієвість необхідно
пов'язувати їх з вольовими. В цьому випадку моральні якості надають вольовим
зміст і направленість, а вольові моральним якостям надають дієвості. Саме так
може бути сформована дієва мораль чи морально вихована воля – інтегративна
якість, що об'єднують у собі рівнозначні якості, які дозволяють реалізувати в
житті ціленаправлену стійку поведінку. Часто розвиток моральних і вольових
якостей відбувається нерівномірно. Наявність такої нерівномірності пояснюється
об'єктивними причинами. Адже норми поведінки засвоюється швидше, а ніж набуття
досвіду слідувати цим нормам, правилам. Набуття суспільного досвіду моральної
поведінки кожної особистості запорука успіху в правильному вихованні всіх
школярів. В цілому, моральний досвід поведінки складає одну із важливих частин
моральної діяльності кожної людини, в тому числі й учня.
Дитина не створює
нового досвіду моральної поведінки, а засвоює той, який накопичений попередніми
поколіннями, але засвоєння цього досвіду - не пасивний процес, а активний,
творчий. У моральний досвід постійно вносяться корективи і доповнення, тому він
не завжди є кінцевим результатом відношень і взаємовідношень, а розвивається,
знаходиться в русі. В процесі формування морального досвіду слід враховувати
цінність мотивів і корисність результатів поведінки, саму дію, її характер,
тобто весь сукупний результат вчинку, поведінки.
Зазначимо, що у
формуванні морального досвіду виступають дві взаємопов'язані сторони: а)
вироблення певної системи переконань, звичних відношень, звичних мотивів дій і
відповідних моральних почуттів і б)формування стійких форм поведінки, життєвих
громадських позицій і дії в суспільстві. Ці дві сторони мають значення тільки в
єдності і взаємозв'язку. Кожна з них, взята окремо, не може забезпечити
виховання морально зрілої особистості. Нерівномірність розвитку моральних і
вольових якостей молодшого школяра може породжуватись ще й індивідуальними
особливостями морального розвитку особистості і поглиблюватись тоді, коли
розвиток одних якостей іде за рахунок інших, а особливо, якщо особистість
неадекватно себе оцінює.
Отже, необхідно
говорити про морально-вольові якості, які виступають інтегрованим, ієрархічно
побудованим комплексом, а процес виховання - його інтегративним виглядом. [2,
35]. При цьому інтеграція виступає як взаємопов'язана єдність якостей різних по
поведінковій ролі, здатна привести їх до нової структури.
В.Гурін зазначає,
що проводячи групування моральних якостей, необхідно враховувати їх
функціональне значення в поведінці, співвіднесення взаємодоповнюючих і
збагачуючих одна одну якостей [2, 60].
З огляду на це,
можна виділити 5 груп морально-етичних якостей особистості. Так до першої групи
належать: ціленаправленість, патріотизм, колективізм і гуманізм, почуття
обов'язку, взаємодопомога, доброзичливість, співчуття, тобто ті якості, які
визначають громадську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст, соціальну
цінність, значення в загальній структурі особистості інших якостей.
Особливе місце в
першій групі займає така якість особистості як цілеспрямованість, тобто вибір
направлення поведінки, що визначається на основі усвідомлення цілей і
об'єктивної необхідності того чи іншого вчинку. Таким чином, вибір цілей, пошук
адекватних їм засобів досягнення бажаного результату виступає в ролі регулятора
поведінки особистості.
Відповідно до
термінології К.К.Платонова, перша група моральних якостей належить до
підструктури спрямованості особистості, що відображає індивідуальне
перетворення суспільної свідомості [3, 125-126].
До другої групи
відносяться ті вольові якості особистості, які забезпечують високу активність
поведінки, готовність людини долати перешкоди на шляху до свідомо поставлених
цілей. Це, насамперед; ініціативність, енергійність, дисциплінованість,
наполегливість, самостійність та інші. Ці якості пов'язані з моральною
свідомістю, з ідейно-моральним направленням особистості, надають їй дієвості.
Отже, моральна
свідомість проявляється перш за все у вольових процесах, регулюючи через них
поведінку особистості.
Третя група
якостей охоплює такі якості особистості як: витримка, стриманість, ввічливість,
скромність, самовладання. Основна функція цих якостей полягає у гальмуванні
негативних проявів поведінки.
До четвертої
групи належать: діловитість, навички і звички хорошої поведінки, уміння їх
правильної орієнтації, моральний досвід особистості. Саме ці якості допомагають
швидше й успішніше досягати поставлених цілей, звільняють людину від надмірного
контролю за "технікою" справи, а дозволяють зосередити увагу на
змісті вчинків.
П'яту групу
характеризують такі якості: здатність до правильної самооцінки,
самокритичність, вимогливість до себе, прагнення до самовдосконалення та інші.
Вони забезпечують можливість цілеспрямованого здійснення процесу самовиховання,
розвивають морально-вольову сферу особистості [2, 36-37].
Таким чином, ці
групи – це своєрідні підструктури особистості, як загального цілого.
Взаємопов'язаність груп забезпечує всесторонній, гармонійний розвиток
особистості, їх динаміку функціональної єдності в моральній структурі
особистості. Структура цих відносно стійка і разом з тим динамічна,
оскільки особистість постійно удосконалюється. Групи характеризуються також
протиріччям таких змістовних понять, як велика чи мала синхронність у розвитку
даних якостей, велика чи мала інтенсивність їх прояву. Отже, особистість,
володіючи вказаними групами якостей, виконує всі життєво важливі
регулятивно-поведінкові функції, а саме: забезпечення ціленаправленої поведінки,
її активності, необхідності гальмування, творче використання досвіду,
удосконалення себе шляхом самовиховання. В цьому випадку особистість
всесторонньо і гармонійно розвивається, формуючи стійку морально-вольову сферу
і здатність до оптимальної саморегуляції поведінки, що приводить до досягнення
єдності моральної свідомості і поведінки.
Список
літератури
1. Щуркова Н.Е. К вопросам
о развитии теории нравственного воспитания //Сов. Пед.- 1983.-№5.- С. 24-25.
2. Гурин В.Е. Формирование нравственного сознания и поведения
старшеклассников. – М.,1988.–135
с.
3. Березок О. С. До питань про духовність молоді
//Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді:
Збірник наукових праць. - Київ, 1999 .
– Кн. 2.
4. Постовий Г.В. Найвищі цінності родини –
духовні //Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та учнівської
молоді: Збірник наукових праць. - Київ,
1999 . – Кн. 2.
5. Вишневський О. Сучасне українське виховання.
Світоглядні виміри: людина і віра. – Львів, 1999.